ЗОШ І-ІІІ ст. смт Олика

    У сиву давнину сягає своїм корінням Олицька школа. Згадка про неї датується 17 століттям. Проте у ті далекі часи не всі діти Олики мали можливість здобувати освіту, відчути радість шкільного життя. Та з розвитком суспільства, вдосконаленням виробництва зростала потреба в освічених працівниках. Уже у 19 столітті в містечку діяла чотирикласна школа. Після закінчення цього навчального закладу учні мали право продовжити навчання у повітових училищах. У роки революції навчальні заклади практично не працювали. Після 1920 року, коли Західна Україна перейшла під владу Польщі, навчання в школі велося переважно польською мовою.
    Після возз’єднання західних областей України в єдину державу у вересні 1939 року у селищі почала діяти середня школа.
    Сучасна загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня у селищі Олика почала діяти як середня одразу ж після возз’єднання західних областей Українив єдину державу в кінці 1939 року.
    У той далекий, овіяний багатими історичними подіями час, школа була розташована у трьох корпусах: у с.Залісоче у пристосованому великому дерев’яному приміщенні навчались учні; через дорогу, на віддалі приблизно 300 метрів, стояв будинок колишньої бурси, у якому також обладнали навчальні класи для оличан та молоді із навколишніх сіл тодішнього Олицького району. У самому центрі селища було третє приміщення, де навчалися лише учні молодших класів. Навчання у школі велося рідною українською мовою. Крім української, у селищі працювали польська та єврейська школи.
    Директором української школи був пан Сідлецький, невдовзі на цю посаду призначили пана Осадченка, який керував школою до початку війни 1941 року. Навчали дітей вчителі як місцеві, так і приїжджі: п. Канарська, п. Почовська, п. Бжезицька, п. Мусійчук, п .Булаєва, п. Гілетій, п. Лужковський, п. Мороз, п. Славінський – учитель української мови і літератури, Іван Павлович – біолог (прізвище не встановлено), Данило Олексійович Вознюк – учитель іноземної мови, Ольга Федорівна Литвиненко – молода вчителька російської мови і літератури з Миколаївщини.
    В Олиці діяли бібліотека, будинок культури, в якому працювали гуртки художньої самодіяльності, а учасниками були вчителі, учні та молодь селища.
    Мирне життя оличан перервала війна. Вона прийшла на волинські землі, як і в усю нашу країну, зі своїми жахливими законами, жорстокими розпорядками. Навчання в школі було припинено. Молоді вчителі пішли захищати Батьківщину від непроханого гостя, який був дуже впевнений, що стане повноправним господарем на завойованій землі. Але волелюбний народ не втрачав віри і надії на те, що чужинець тільки тимчасово диктує свої права.
    Довгождане визволення від фашистського бузувіра прийшло в Олику 2 лютого 1944 року. Усміхнулося щастя і юним оличанам: відновила своє функціонування школа. Правда, довоєнний директор п.Осадченко не забажав після демобілізації повертатися в Олику, тому школу очолив Всеволод Порфирович Петрович. Та коли в 1945 році повернулася з евакуації Ольга Федорівна Литвиненко, яка користувалася авторитетом і повагою не тільки в учнів, а й в громадськості селища, їй, молодій, енергійній учительці, оличани довірили керівництво школою.
    Тяжкий повоєнний рік ліг на плечі дівчини. Нелегка ноша не злякала її, а довіра людей додавала сили. Нестатки у кожній сім’ї не були на заваді оличанам у здобутті освіти. До школи, цього культурного осередку, як молоді пагони до сонця, тягнулися учні з усієї округи – Дерна, Дубищ, Сильного, Цумані, Хорлуп,Покащева, Жорнищ, Чемерина, Дідич, Личан, Мительно, бо тільки в Олиці була єдина середня школа. І навчались у цьому закладі учні різного віку. Були й переростки, навіть старші за директорку: всі хотіли вчитись, прагнули, надолужуючи прогаяне, здобути освіту. Таке нестримне бажання , молодечий запал дуже радували керівництво та вчителів школи, додавали педагогам наснаги у праці.
    Під час війни Олика була зовсім зруйнована. Вціліло лише декілька будинків, знищені були,спалені,розбиті бомбами і всі шкільні приміщення.Тому навчання довелось проводити у три зміни в пристосованих будівлях, навіть у колишній хаті священика. У школі у цей час працювали вчителі: Лідія Потапівна Шостак, Всеволод Порфирович Петрович, Євдокія Йосипівна Мазга, Наталія Федорівна Литвиненко, Ольга Федорівна Литвиненко, Варвара Миколаївна Профатіло, Данило Олекійович Вознюк, Галина Цукан та ін.
    “Полегшення” для самої Ольги Федорівни настало з прибуттям у колектив Івана Семеновича Василенка. Після демобілізації з армії на початку 1946 року, у лютому, він прийняв керівництво школою.
    Кожного дня після навчання старшокласники і вчителі з будівельниками відбудовували колишню єврейську школу: спочатку ремонтували зруйноване війною одноповерхове приміщення, потім добудовували другий поверх. У цьому приміщенні навчалися учні з 1948 по 1969 рік.
До речі, колишня школа ще й досі стоїть у центрі селища, стоїть і сумно споглядає на світ, згадуючи гамірливу дітвору. Спочатку, як вчительство й учні перейшли у новобудову (сучасне приміщення школи), тут також вирувало життя, було досить людно: працювали цехи олицького побуткомбінату. Будівля ніби жива істота, раділа, що може ще послужити людям. Та недовго панувало це свято. Місцева влада з якихось міркувань продала школу чужій людині, по-модному званою бізнесменом. З того часу “похоронили” школу. Тепер вона сумно споглядає своїми вікнами-очима за життям селища з німим докором: “Я ж вчила вас, любі оличани, бути добрими господарями, дбайливими, примножувати багатство своєї малої батьківщини, а ви так нехтуєте всім. Невже я не могла послужити ще вам, принести якусь користь?!”
    У 1948 році Олицька 10-ти річка вручила першим випускникам путівки в життя – атестати зрілості. З великим хвилюванням і радістю прийняв із рук Івана Семеновича атестат з відзнакою і золоту медаль Ананій Миколайович Гаврусевич – єдиний медаліст, гордість школи (до речі, і району також).
    Не закінчилась для талановитого, здібного, наполегливого юнака шкільна стежина, а повела його далі – у чарівний світ науки. Навчання на лісогосподарському факультеті Львівського лісогосподарського інституту, робота в Цуманському лісгоспі Волинської області, аспірантура при кафедрі лісництва стали доброю школою для юнака. Згодом праця асистентом на кафедрі лісової таксації і лісовпорядкування Львівського лісотехнічного інституту і завідувачем відділом лісових культур Закарпатської лісової дослідної станції у м. Мукачево дала змогу здобути виробничі навики.
    Працьовитість, розвинута в школі, загартована на керівних посадах Українського науково-дослідного інституту гірського лісництва (м. Івано-Франківськ) та Українського ДЛТУ дала щедрий урожай: Ананій Гаврусевич – автор понад 110-ти наукових праць лісничо-екологічного спрямування і питань лісовідновлення, лісової типології, чотирьох монографій та двох винаходів; здобув вчений ступінь кандидата наук.
    Школа по праву гордиться колишнім випускником, золотим медалістом Ананієм Гаврусевичем, нині вченим-виробничником, невтомним працівником на ниві примноження лісових багатств перлини України – Карпат.
    Змінювалися часи, міцніла Олика, зростало населення містечка, не відставали і навколишні села. І хоча давно вже районний центр знайшов постійну прописку в м.Ківерці, Олицька школа залишилась базовою у цьому регіоні області. Виникла проблема будівництва нової школи. Як досвідчений керівник Іван Семенович Василенко знову на бойовому посту – будується приміщення школи на 960 учнівських місць. У вересні 1969 року вона запросила вихованців у просторі, з великими вікнами класи. Оличани, діти з навколишніх сіл мали можливість розкошувати: і стадіон, і велике подвір’я, і різні навчальні кабінети, актовий і спортивний зали, простора їдальня, багата бібліотека, навчання в одну зміну – все це було до їх послуг.
    Перший випуск нової школи відбувся у 1970 році. Не забувають колишні випускники, з якою завзятістю й ентузіазмом працювали після уроків на будівництві нової школи: дуже прагнули хоча б рік повчитися, пограти у баскетбол чи волейбол у великому просторому спортивному залі. Про це приємно згадує перший випускник 1970 року цієї нової школи Павло Дмитрович Жеманюк, який зараз працює у м.Зароріжжі головним інженером АТ” Моторсіч”. Доля закинула його далеко від рідної домівки, та Павло Дмитрович ніколи не забуває школи, надає велику матеріальну допомогу у ремонті та підготовці закладу до початку навчального року. Частим гостем школи є і колишній учень Віктор Андрійович Жовтянський – доктор фізико-математичних наук, науковець, проживає у м.Києві.
А взагалі школа має ким гордитись - стали науковцями чимало її випускників: Микола Іванович Дубина – академік Нціональної академії наук України, доктор філологічних наук; К.П.Гребінь – кандидат технічних наук, працює в інституті нафни і газу (м.Івано-Франківсь); Олександр Михайлович Соловйов – працював у Волинському університеті ім. Лесі Українки(нині покійний); Валентина Олексіївна Приймак – викладач ВНУ ім.Лесі Українки; Олександр Євгенович Корольков – викладач Київського університету; Валентина Іванівна Оксінчук – кандидат хімічних наук, викладач Львівського лісотехнічного університету; Євген Степанович Меніскевич – доктор технічних наук, архітектор, викладач Київського інженерно-будівельного інституту; Федір Володимирович Веніславський – кандидат юридичних наук, викладач Харківського юридичного університету; Олександр Васильович Сидорчук – кандидат технічних наук, викладач Львівського аграрного університету.
    Серед випускників Олицької школи є багато вищих офіцерських чинів: Віктор Іванович Коришко, закінчивши Донецьке військове училище, вийшов на пенсію у чині полковника, працює у Московській військовій академії, кандидат психологічних наук; Валерій Романович Сосницький – генерал – майор, командир дивізії у Хабаровську, навчався у м.Вільнюс; Володимир Миколайович Несм’янович – генерал – майор у відставці, проживає у м.Рівне; Леонід Євгенович Корольков – генерал, проживає в м.Санкт-Петербурзі.
    Серед медичних працівників відомі Лідія Дмитрівна Шевченко – викладач Харківського фермацевтичного інституту; Анатолій Вікторович Скальний – доктор медичних наук, автор оригінальної діагностики методики визначення захворювань по зрізу волосся (м.Москва); Юрій Антонович Вітковський – доктор медичних наук, викладач Хабарівського медінституту; багато років поспіль був головним терапевтом нашої області Іван Сосвенович Малімон (нині покійний).
Внесли вклад випускники Олицької школи і в спортивні досягнення країни: майстер велосипедного спорту Олександр Федорович Бортник у студенські роки виступав за збірну України; заслужений тренер України Іларіон Конахович підготовив багатьох майстрів спорту з штанги.
    Журналіст і письменник Петро Оксентійович Боярчук, випускник школи, закінчив Київський університет журналістики, у його творчому доробку такі повісті: “Стохід”, “Повернення”, “Крик голодного звіра”, оповідання, публіцистичні статті з питань національно-визвольного руху в Україні періоду 1940-1950 рр. та українського національного відродження. Випускником школи є Олексій Хомич Григор’єв, журналіст, письменник, власний кореспондент газет: “Сільські Вісті”, “Волинь”.
    Серед випускників нашої школи є чимало політиків: Олександр Олександрович Федрицький – журналіст, радник екс-президента України Л.Д.Кучми, очолював секретаріат президента; Юрій Борисович Усатий керував харчовою і легкою промисловістю країни, був працівником апарату Кабінету Міністрів України. Ківерцівську райдержадміністрацію очолював наш випускник: Олександр Григорович Столярчук.Нині на цьому посту оличанин Леонтій Дмитрович Кричкевич; тут працює і недавня випускниця школи Ольга Ярославівна Ярощук.
    Упродовж 32-х років Іван Семенович Василенко був незмінним керманичем Олицької десятирічки .За директорським стажем це був чи не єдиний в області керівник школи.

    На зміну директорові – ветерану І.С.Василенкові прийшов Олександр Григорович Януль, учительська стежина якого почалася 1970 року після закінчення Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки у с. Сокіль Рожищенського району. Уродженець Цумані, молодий спеціаліст мріяв повернутись у рідне селище, переступити поріг школи, зайти у клас і схвильовано промовити: “Добрий день, земляки. Я уже не учень, я – учитель і буду вести вас у таємничі світи науки.” Мрія недавнього випускника вузу збулась: у трудовій книжці Олександра Григоровича з’явився запис: “Переведений на посаду вчителя Цуманської середньої школи”, згодом ще один –“ Заступник директора з виховної роботи.”
    Та доля готувала цуманчанину сюрприз. За її велінням Олександр Григорович покинув вітцівські місця і став керівником Олицької середньої школи, пропрацювавши на цьому посту п’ять років (1978 – 1983рр.), потім учителем фізики, нині на пенсії.
    Першовересень 1983 року сповістив педколективу та учням школи, що в керівництві сталися зміни: на посаду директора призначено Андрія Дмитровича Атаманського, у якого уже був чималий стаж керівника. Випускник Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки А.Д.Атаманський отримав напрвлення у Рожищенський район. Маючи добрі відомості про організаторські здібності недавнього студента, у районі вирішили: Рудко-Козинську восьмирічку, у якій в основному молоді педагоги, очолить запальний, енергійний випускник.
    Згодом А. Д. Атаманський став керівником Покащівської восьмирічної школи Ківерцівського району. Бажання випробувати свої сили, досвід керівника у більш чисельному колективі привело А.Д.Атаманського в Олицьку середню школу, у якій на посаді директора він пропрацював 13 років (1983-1996рр.).
    З 1996 року на посаду директора призначена Марія Василівна Пневська, уродженка Прикарпаття, випускниця Івано-Франківського педінституту ім. Василя Стефаника. Її педагогічна біографія розпочалася саме в Олицькій середній школі з 1970 року: вихователь пришкільного інтернату, учитель української мови і літератури, деякий час заступник директора з навчально-виховної роботи. На посаді очільника школи пропрацювала до 2007 року.
    Керівництво школою М. В. Пневська передала у 2007 році молодому енергійному колезі, колишньому випускникові Олицької школи Миколі Ростиславовичу Більському, який влився у педагогічний колектив у 2002 році. Інженер за освітою Микола Ростиславович зрозумів, що покликання його все-таки - школа, тому вирішив здобути другу вищу педагогічну освіту: у 2005 році закінчив Рівненський державний гуманітарний університет. Нині М.Р.Більський – директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня смт Олика.
    За період існування з 1948 по 2008 рік школу закінчили 6109 уч.: з них із золотою медаллю 212 уч. із срібною 196 уч.
    У школі є всі умови для творчої діяльності педагогів та навчання та виховання учнів. У даний час тут працює 36 учителів і 18 чоловік обслуговуючого та технічного персоналу.
    Сумлінна праця наших педагогів відзначена подяками та грамотами райво, облуон, МОН України. Всі педагоги мають відповідну освіту і відповідають посаді, яку займають. Із 36 вчителів лише 2 мають середню спеціальну освіту, ще 2 вчителі навчаються у вузах; за наслідками атестації встановлено: вищу кваліфікаційну категорію – 27 вчителям, першу кваліфікаційну категорію 3, вчителям, другу кваліфікаційну категорію 2 вчителям, спеціаліста 4 учителі.

    Відрадно, що в нашій школі, починаючи з 50-х років минулого століття, основна більшість педагогічного колективу були місцеві вчителі – уродженці Олики, Залісоччя, Дідич, Гор’янівки, Метельне.
    На жаль, багато педагогів, які віддавали дітям серце, знання, вчили життєвої мудрості, уже відійшли (деякі передчасно) у загадковий світ

    Перебувають на заслуженому відпочинку ветерани педагогічної праці, з якими було приємно поспілкуватися, поділитися своїми здобутками, інколи попросити поради у вирішенні проблемних питань. А вчителі- пенсіонери бувають у школі частими гостями, щоб
    Зустріч із шкільним життям, галасливою, неспокійною дітворою повертає їх у далекі юні роки. Тому урочисто – сумно зринає з їх уст:

	Добра тривого, мене не лишай
	Знов позови в рідний край,
	Де гомонить на дорогах - путях
	Школа – колиска життя
	В. Мордань